У мене 31 рівень. Не те що би я помішаний на сексі, чи у мене "спермотоксикоз" чи щось таке. Мені вистачає помірної кількості "Місіс Кулачкових" щоб обманювати свої базові програми у достатній мірі, щоб ті не відбирали у мене контроль. Як на мої переконання, секс - це лише невеликий бонус більш глибокого зв'язку між чоловіком і жінкою. На жаль, такого зв'язку у мене бути ніколи не могло і не може.
Я не можу взаємодіяти з людьми. Я не можу дивитись людям у очі чи навіть просто на обличчя при прямій розмові. У мене немає практично жодних соціальних навичок. Мене можна схарактеризувати як щось типу Хікікоморі із Японії, може не найбільш запущений випадок, але близько до того. Історію того як я таким став я тут наводити не буду, бо то займе десь сторінок 10, та і я в курсі що тут всім на це наплювати.
Щодо зовнішності то тут все сумно. У мене синдром Марфана - дуже дошкульна мутація. Я, наче й, не інвалід, але виглядаю як spooky-scary-skellington, качатись протипоказано через можливі проблеми із серцем (та й скоріше за все нічого не виросло би), десь після 16 років ніс скривився, волосся повипадало ще в 24 чи 26, міопія. Таке. Я намагаюсь не сильно на цьому зациклюватись, але, ви ж розумієте (а може вам і не зрозуміти), що це - замкнуте коло з якого неможливо вийти. Спочатку у тебе є зовнішність. Потім тебе буллять. Потім ти починаєш ненавидіти свою зовнішність і втрачаєш впевненість у собі. Це іще більше відштовхує людей, і коли ти це бачиш то іще більше злишся на себе і ще більше "відгороджуєшся" від інших, і так по колу.
У будь-якому разі, почитавши цю схожу тему можна, начебто, прийти до висновку що зовнішність не важлива (хоча я і не погоджуюсь із більшістю дописувачів а підтримую автора). ОК. Поки проїхали.
З іншого боку, автор вищезгаданої темі начебто доволі соціальна людина, і у нього, схоже, є робота і він спілкується з іншими. У моєму випадку, я навіть не можу зателефонувати незнайомій людині, просто так. Лише телефонна розмова - це для мене майже неподоланна прірва. А близько 100 зелених я нашкріб із подачок батька які він мені трансферить час від часу. Я не бачу в цьому чогось соромного, адже пару років тому він сам мені пропонував (у присутності мами!) організувати подібне щоб "я відчув себе чоловіком"! Звісно ж, я доволі різко відкинув таку "пропозицію", адже у нас не настільки близькі стосунки щоб таке обговорювати.
Іще я бачу значну проблему у тому що з інді є проблема "якості пропозиції" (до біса салони). Наприклад, якщо умовна інді має достатньо клієнтів вищого і середнього рівня, тоді я, як дуже низькоякісний клієнт просто відпадаю. It's not personal Sonny, it's strictly business. Ця проблема особливо актуальна у сьогоднішніх реаліях.
Іще я не можу і не хочу брехати нікому задля досягнення своїх цілей. Брехня і лицемірство - це те що я найбільше не люблю у людях.
Власне, чому я взагалі тут зареєструвався, начитався купу тем і створюю цю ТЛДР, за яку всі тут напевно мене будуть цькувати? Знову ж таки, причина - це те що паскудна реальність дала мені про себе знати в останні роки. По перше, війна, так. Багато чого довелось пережити (я з Херсону). Проте що іще гірше, це втрата останніх ілюзій на те що я зможу тікати від реальності вічно. До 30-31 року це ще не відчувалось, але уже доволі довгий час я відчуваю як моє власне тіло починає деградувати і підточуватись хаосом (ентропією), одна клітинка за іншою.
Головна моя мета проведення часу з реальною жінкою - це розвінчування або підтвердження міфів які накультивувало суспільство, порнографія, хентай, фільми, книги і т.п. На кшталт:
Так ось, виходять так, що навіть якщо мене і не приб'є ракетою чи мене насильно не використають у якості гарматного м'ясця (бо руки і ноги ж є, а кому які діло да якогось там Марфана?), то рано чи пізно піпірка то сама по собі відпаде, чисто від повільного знищення ентропією. Так що, ракета може і не найгірший варіант, адже потім доведеться існувати якимось чином далі, так і не підтвердивши\спростувавши усі ці тупі міфи. Це, м'яко кажучи, трохи роз'їдає мою нейромережу із середини.
Що думаєте? Після багатьох прочитаних тут тем і довгого міркування я дійшов висновку що виходу із цієї ситуації немає і мені залишається лише далі страждати і готуватись до іще більших страждань. Тільки, будь ласка, не треба мене посилати до "психотерапевтів" і "психологів". Я вважаю що психологія - це псевдонаука і всі хто її практикують - це шарлатани.
П.С. Цікаво, чи ніхто ще не додумався об’єднати професії психолога і феї? Це ж який потенціал для заробітку!
Я не можу взаємодіяти з людьми. Я не можу дивитись людям у очі чи навіть просто на обличчя при прямій розмові. У мене немає практично жодних соціальних навичок. Мене можна схарактеризувати як щось типу Хікікоморі із Японії, може не найбільш запущений випадок, але близько до того. Історію того як я таким став я тут наводити не буду, бо то займе десь сторінок 10, та і я в курсі що тут всім на це наплювати.
Щодо зовнішності то тут все сумно. У мене синдром Марфана - дуже дошкульна мутація. Я, наче й, не інвалід, але виглядаю як spooky-scary-skellington, качатись протипоказано через можливі проблеми із серцем (та й скоріше за все нічого не виросло би), десь після 16 років ніс скривився, волосся повипадало ще в 24 чи 26, міопія. Таке. Я намагаюсь не сильно на цьому зациклюватись, але, ви ж розумієте (а може вам і не зрозуміти), що це - замкнуте коло з якого неможливо вийти. Спочатку у тебе є зовнішність. Потім тебе буллять. Потім ти починаєш ненавидіти свою зовнішність і втрачаєш впевненість у собі. Це іще більше відштовхує людей, і коли ти це бачиш то іще більше злишся на себе і ще більше "відгороджуєшся" від інших, і так по колу.
У будь-якому разі, почитавши цю схожу тему можна, начебто, прийти до висновку що зовнішність не важлива (хоча я і не погоджуюсь із більшістю дописувачів а підтримую автора). ОК. Поки проїхали.
З іншого боку, автор вищезгаданої темі начебто доволі соціальна людина, і у нього, схоже, є робота і він спілкується з іншими. У моєму випадку, я навіть не можу зателефонувати незнайомій людині, просто так. Лише телефонна розмова - це для мене майже неподоланна прірва. А близько 100 зелених я нашкріб із подачок батька які він мені трансферить час від часу. Я не бачу в цьому чогось соромного, адже пару років тому він сам мені пропонував (у присутності мами!) організувати подібне щоб "я відчув себе чоловіком"! Звісно ж, я доволі різко відкинув таку "пропозицію", адже у нас не настільки близькі стосунки щоб таке обговорювати.
Іще я бачу значну проблему у тому що з інді є проблема "якості пропозиції" (до біса салони). Наприклад, якщо умовна інді має достатньо клієнтів вищого і середнього рівня, тоді я, як дуже низькоякісний клієнт просто відпадаю. It's not personal Sonny, it's strictly business. Ця проблема особливо актуальна у сьогоднішніх реаліях.
Іще я не можу і не хочу брехати нікому задля досягнення своїх цілей. Брехня і лицемірство - це те що я найбільше не люблю у людях.
Власне, чому я взагалі тут зареєструвався, начитався купу тем і створюю цю ТЛДР, за яку всі тут напевно мене будуть цькувати? Знову ж таки, причина - це те що паскудна реальність дала мені про себе знати в останні роки. По перше, війна, так. Багато чого довелось пережити (я з Херсону). Проте що іще гірше, це втрата останніх ілюзій на те що я зможу тікати від реальності вічно. До 30-31 року це ще не відчувалось, але уже доволі довгий час я відчуваю як моє власне тіло починає деградувати і підточуватись хаосом (ентропією), одна клітинка за іншою.
Головна моя мета проведення часу з реальною жінкою - це розвінчування або підтвердження міфів які накультивувало суспільство, порнографія, хентай, фільми, книги і т.п. На кшталт:
- "Вааауу!!! Секас - це найкраща може бути у житті!!!"
- "Це настільки приємніше ніж мастурбація!!!! ооооо!!"
- Ну і тому подібне
Так ось, виходять так, що навіть якщо мене і не приб'є ракетою чи мене насильно не використають у якості гарматного м'ясця (бо руки і ноги ж є, а кому які діло да якогось там Марфана?), то рано чи пізно піпірка то сама по собі відпаде, чисто від повільного знищення ентропією. Так що, ракета може і не найгірший варіант, адже потім доведеться існувати якимось чином далі, так і не підтвердивши\спростувавши усі ці тупі міфи. Це, м'яко кажучи, трохи роз'їдає мою нейромережу із середини.
Що думаєте? Після багатьох прочитаних тут тем і довгого міркування я дійшов висновку що виходу із цієї ситуації немає і мені залишається лише далі страждати і готуватись до іще більших страждань. Тільки, будь ласка, не треба мене посилати до "психотерапевтів" і "психологів". Я вважаю що психологія - це псевдонаука і всі хто її практикують - це шарлатани.
П.С. Цікаво, чи ніхто ще не додумався об’єднати професії психолога і феї? Це ж який потенціал для заробітку!